Bach

A сьогодні вже субота... І в Кракові дує як навісний, як пес, що з ланцюга рветься-рветься та ніяк не зірветься, так званий хальний вітер. Це місцевий гірський вітер, що, вважається, спричинює загострення депресії у людей, підвладній їй і навіть підвищує кількість самогубств. Одним словом, у людей починає в прямому сенсі дахи зривати. А сьогодні до того ж і найбуквальнішому сенсі ледь з даху щось не звалилось та й з парасолек у кав'ярні на головному Ринку воду зхлестувало, як у якійсь незрозумілій грі, початій природою, якій не сиділось на одному місці. Бавитись їй, бачите, захотілось... На нашу голову. А можливо вона якимсь таємничим чином здогадалась, що мені нудно до смерті- нудить усе: перехожі із розз'явленими ротами, що навпомацки поглинають морозиво і запіканки, блукаючі музики із швидкими рухами тіла та очей і розвинутими мускулами, сидячі у кріслах при столиках люди, що пожинають плоди своєї довгої праці в офісах, бездумно і тупо споглядаючи простір перед собою... Ні, щоби хоч один в захопленні підніс голову догори, до неба і заспівав чи принаймні схопився за серце, яке б раптом стиснулось від надміру емоцій, спричинених дивом небесного палацу. Ні, якщо якийсь поодинокий дідуган чи бабуня й схопиться за лівий бік, то це буде спричинене якимсь фізичним дефектом- серцевим приступом чи й розривом.
Я задивилась в небо і підставила своє тіло під холодний і владний подув вітру- ось він мене й вивів із глибокої апатії, ось він мене й розвеселив- краще від усіх цих блазнів та примітивних істот, що не могли рухатись вільно й хаотично, разом із природньою нестримною стихією, упираючись у свої ниці та приземлені потреби та забаганки. Bach, music, church, food, restaurant
Раптом я почула як якийсь наскоро зліплений із мандрівних музик ансамбль почав награвав вічну музику Баха- мене це раз надихнуло на те, щоб відвернути очі від рівня очей і задерти голову у проріз між парасольками, що давав ковток свіжого повітря і чистого небокраю, що обіцяло вічність та безмежність мрій. Я піднесла голову, яку овіював ніжний доторк смутку і вітру, ніби підтримуючи її, як корабль серед відкритого бурхливого моря, не даючи йому піти на дно... Бах тривав, хоча й переривався час від часу моїми зануреннями у шукання співчутливого або принаймні чутливого погляду серед затерплих силуетів, на очах яких замість срібних монет, були темні окуляри. Бах тривав і я жила далі, доїдаючи вареники вперемішку із шкварками і посьорбуючи смачну зупку із хрону...