Sofia the scooter aficionado

Sofia just loves scooters - any kind of them - for adults, for children. Even though she doesn`t have her own yet, being a 21 monther I thought it would be a bit too early to add it to her substantial toy arsenal. But gradually I started realizing that I would have to do it soon because she gets simply too anxious and excited when seeing another scooter passing by. And she starts following it, even if we have to head in the opposite direction. Hence, the Amazon order has been made and now awaiting this peculiar piece of transportation hoping that it will satisfy Sofia`s passion. However, since it`s going to be HERS, there is a chance she`ll lose interest in it. We`ll see. (:

Facebook, Mara Rooney & Central Park rediscovery

My FB withdrawal has lasted for 3 days already - and counting... So far, no major falling outs, no agonizing over the phone, no separation anxiety. Hurray - to me! Had an itch to post some photos from our yesterday`s outing to Central Park but took a breath and let that desire flutter away from me like a colorful butterfly... Discovered Mara Rooney the other day - through a movie "Side Effects", not through FB. Got fascinated by her exquisite facial features. Every girl is allowed a secret. I guess she could become my little post-marital celebrity crash. Or actually just a crash. Don`t like to admit that I`m as weak as everyone else picking a superstar to follow. She is just a girl to my liking. I guess the fact that both of us have high cheeks allures to me. She seems very fragile and ethereal to me - not sure how one could have an earthly relationship with her, unless you are believing you are an elf... Yesterday made an effort to walk with my family in Central Park (my husband decided to explore the lower 70s this time). Taking Sofia to the nearby Riverside Park bootcamp/playground I almost forgot how it felt to be surrounded by vast open spaces of greenery, freely roaming cute doggies, trees swinging their wild hair over me and an overwhelming lack of crying, crawling, fighting, drooling children. I laid down on the grass even in spite of the fact it was damp and I didn`t care about the fact that underneath myself I put an expensive jacket from Barney`s. My back was resting, feeling the soothing vibrations of my own Mother, Mother Earth. Sofia was running around free of all constrains at last. Of course, Ali was following her at a close distance. There were plenty of doggies of different shapes and sizes - Sofia grabbed on to the green ball and would not throw it to the dog. But the dog was also behaving kind of erratically - whenever Sofia would run after him, he would sit and waive his tail, & when she was not interested, he would start making circles. Overall we had lots of "spas" ("fun" in German, which I`m kind of learning these days) in CP.

Taking a Facebook hiatus (:

Actually a smilie should NOT be there because it is a matter of high significance and serious nature for me. I noticed that while taking care and watching my dear Sofulia on a daily basis, I get a bit antsy at times - all magazines have been read, all the easy to read books flipped through, & the only distraction source (yes, any mom knows of this need, it`s like being in an office and browsing through infinite quantities of sites to kill the time) is my I-phone. The last resort so to say. And on the phone, which apps do I have uploaded? Not so many as one would have assumed. Only those required for an adequate existence in the social media world, such as Facebook. Yesterday though I caught myself reverting to FB checking every 10 minutes or so without any justifiable real reason for it. I did not expect any important message via FB and I did not intend to check any important hot news, especially because FB feed can hardly be considered the most objective coherent news source. And then I did some simple math in my mind - let`s say I check this thing for at least 5 min in such a compulsive way every day for year, how much time will I have wasted? Let`s see: 5 x 365 = 1825 minutes divided by 60 min = around 30 hours in total. And that`s the minimum, because I hardly spend only 5 min on it, I`m flattering my self-disciplinary abilities. That`s a lot of time... I`d rather spend it watching good movies, having meaningful conversations or just looking at my daughter and reading her face that tells me so much more than at times this nonsensical regurgitation on FB does... Hence, I decided to keep away from FB - I`ll see how long I will last. The countdown started today. At first I felt the urge to check it at least once - to know if someone liked something of mine etc but that`s would be deviating from this contract I signed mentally with myself this morning. No checking means no checking. Of course I`ll have to reward myself for being such a stoic in these harsh FB-infested times. I am already going through the list of all possible rewards I`d be interested. But the day is not over yet and the temptations are plenty. We`ll see how many days I can live free of the Feed.

Замість Амазон використовую meet-up для матусь на Аппе Вест Сайд - і не треба за доставку платити!

Ось вчора наприклад відповіла на оголошення мами, котра віддавала безкоштовно гарненький майже новий килимок з пінопласту, хоча й відзначила, що він був трохи покусаний - її маля любило його пробувати на зуб. Нам же якраз такого настилу не вистачало - на балконі у нас тверді плити лежать - та ще й камінням оздоблено усюди по діаметру. Тому й зраділи ми дуже цьому - #skip hop foam mat - він не обійшовся нам навіть у копійку - лише 15 хвилин було потрачено, щоб його додому донести. Єдине, що от сьогодні цей килимок, а точніше його частинку - круг із причандалами- дала Софії на обстеження - думала, буде бавитись, але вона теж почала його зубками теребити. Ну, так діло не піде. Тим більше, що пінопласт - то субстанція далеко не органічна. Подивимось, як далі піде. Як буде продовжувати уперто його гризти - передамо паличку естафетну далі - хай інші мамусі голову собі сушать, як з цим бути. Але назагал, дуже хороша це річ - мітап для мам, з усіма цими дарунками долі. Головне - одразу відповісти, адже ти не одна і ще цілий десяток мам сидить на імейлі цілодобово, надіючись на удачу. Щоб пошвидше відправити листа, я там дуже не розписуюсь - пишу у заголовку прямо - хотіла б отримати це і це. Дякую. Ось такі полювання проводжу я час від часу, нудячись у чотирьох стінах і балконному задвірку. Та ні, то я трохи перебільшую - не так вже я і нуджусь і не завжди удача мене застигає удома - буває іду по вулиці, перевіряю пошту і бац - хтось чогось цікавого позбувається - я відіслала запит - і усе - вже моє.

Мій гардероб чекає на свій коронний вихід!

Ставши мамою понад 20 місяців тому мої уподобання стосовно одягу стали набагато простішими і невимогливими. Оскільки різко зменшились мої тріумфальні виходи в місто - себе показати та на інших позиркати, то й потреба одягатись вишукано і вражаюче знизилась майже до нуля. Деколи ловлю себе на таких зрадливих думках - а не ходити б мені взагалі в одному платті кожен день? Ніхто ж зауважень не дасть, нікому до цього жодного діла нема. Консьєрж у будинку як посміхався ввічливо, так і буде далі посміхатись - йому ж бо за це платять. Так легко натягнути на себе сарафанчик у квіточки і - на вулицю. Тим більше, що з моєю надзвичайно активною дівчинкою занадто довго перед дзеркалом не постоїш - тільки от почала надягати сережки і накладати тіні, як чую вже розпачливий і настійливий рев у кімнаті - Софія намагається підборкати нові висоти, а саме тумбочку дуже принагідно вкриту ковдрою, по якій так легко вишкребтись нагору - до телевізора, а вже звідти рукою подати до усіляких там шнурів та провідків... Її кашею не корми, дай за якісь провідки посмикати. Але з іншої сторони, багато дуже вже вільного часу (ну, частково вільного - поки одним оком за Софією вожу, другим оком навкруги розглядаюсь, вкотре вже вивчаю інтер'єр нашої компактної квартири). Ну то от зараз фокус своєї одноокої уваги переведу на гардероб мій занедбаний. Скільки у мене там гарних кофтинок прозорих, з мереживом, з фольбанками і так далі, і так далі... Так що готуйтесь побачити незабаром мене у всій красі. (:

Навіть якщо цей велосипед не мій, я все одно на ньому поїжджу!

Коли тільки ми виходимо на гральний майданчик, я завжди з острахом чекаю на ту мить, коли Софія побачить щось, що її дуже зацікавило - чийсь скутер, велосипед чи візочок дитячий. Те, що у нас з собою може бути теж якийсь псевдо транспортний засіб - це абсолютно жодної ролі не грає - Софію, як і усіх маленьких капіталістів тягне до загарбання предметів, якими володіють інші. (:

Софія та я зачудовано вдивляємось у об'єктив фотоапарата

Я як завжди ненафарбована, підстрижена абияко, у своєму сторічному літньому сарафані (а ще плекаю амбіції розкрутити свій власний блог у іпостасі модної дівиці, там же треба разів по чотири на день міняти свої вбрання (:) Але настрій, як бачите, піднесений - усміхаюсь дуже солодко і квітково, а чому? А тому-що біля мене стоїть маленька перлинка, коштовна намистинка, моя доня Софія. Котра, як зауважив фотограф, фотоапарат сприйняла досить навіть дружелюбно, пішла з ним на контакт так би мовити. Я ж то знала звичайно, до чого то все йшло - Софія уже "узяла його собі на мушку" так сказати - як вже не вдалось мамин ноутбук поцупити, то принаймні цю нову цікаву штукенцію з передком, що постійно висувається і дражниться... Однак, до драматичної тяганини не дійшло, я вчасно відвела Софійчину увагу, здогадайтесь на що... Ага, на мультики - от яка я винахідлива мамуся. (:

Софія вже ось кілька тижнів як ходить,

а у мене ще руки не дійшли зробити хорошу фотографію, закарбувавши ці пам'ятні моменти. Відео вже наробили багацько. Ходить випнувши груди уперед, гордо і тріумфально як завойовник всього світу, що так насправді і є, бо вона ж приборкала цей світ, увійшовши до нього - спочатку по-плазунськи, а потім і настоячи. Дуже полюбляє ходити загнувши руки за спиною, як якийсь мислитель чи високопоставлений дипломат, єдине, чого не вистачає, це промов про марноту марнот чи необхідність звернення уваги на проблеми кризових регіонів. Хоча ні, промови теж є - її власні - нам поки-що зрозумілі лише інтонаційно, але зрозумілі, повірте на слово. Я деколи переживаю, що вона заплутається у штанцях (є така одна особливо небезпечна пара) або зачепиться за край килима, або ще там щось не роздивиться на підлозі і бабахнеться, але поки-що якимсь дивним чином - тьху-тьху-тьху - вона не мала жодних невдалих падінь, були лише м'які та збалансовані приземлення. Особливо подобається їй ввечері ходити, а останнім часом вона набирає швидкість, тобто починає бігати- і то так - розженеться спочатку, а потім загальмує присівши. Отож щовечора робить вона свої пробіжки від дверей туалету до вхідних дверей - і усміхається на весь ротик від задоволення. Часами просить, щоб я узяла її за ручку, але це суто символічно і лише на кілька секунд, бо переконавшись, що в руці потреби нема - відпускає її і тупцює уперед вже сама. Триматись за ручки - це для дітлахів, а ми великі дівчатка... (: