Софія і наші "жахливі" 2 рочки та 8 місяців!

Подорожуємо з Сонею вздовж і поперек Сонячної Еллади. Без татка цього разу. Думала-гадала, як же воно буде - наодинці з нашею тиранусею. Основний висновок, зроблений мною - зробила велику помилку, узявши зі собою важкий наш Бугабу візок - тут на афінських бруківках та вузеньких-превузеньких тротуарах мені з ним надзвичайно важко - та що там прибіднюватись - просто неможливо. Тому ми зробили крок назустріч дорослішанню і тепер усюди тільки за ручку. Деколи мені здається, що я ту ручку Софію відкручу, так я її міцно тримаю, коли вона пручається і намагається вирватись на волю, коли за пів-метра від нас інтенсивний рух на дорозі. На майданчиках не полегшало - Софія відбирає іграшки у всіх і вся, як і останні, уже не пам'ятаю скільки точно місяців, здається, вона вже відбирає ці іграшки цілу вічність. А якщо у неї щось відтягнуть, не приведи Господь, тут такі арії анархічні розпочинаються, що усі революціонери-крикуни відпочивають. Але мені хоть-би що, я собі сиджу і розводжу очима по сторонам, ніби дитина то не моя, а те, що вона аж надривається, ну то хай собі, хіба вона комусь заважає? Але кілька днів сталось позитивне зрушення у нашому процесі соціальної адаптації. Софія помітила іграшковий потяг, у якому можна було кілька хвиль ніби-то прокататись - швидше проколиватись з одного боку в інший. Я завжди розкошелююсь на таке задоволення і цього разу вже приготувала 50 центів, аж побачила, що там треба аж один (чи одне? біс його зна) Євро. І тут мене вже зашкребло - українська заощадливість узяла своє. Але тут звідкілясь виникла ще якась дружня на вигляд мамуня з донею, якій теж до несхочу кортіло на потяг. Софія уже посідала своє почесне місце і виглядало на те, що ні з ким вона цю мандрівку ділити не хотіла. Але мені вже дуже захтілось зекономити 50 центяків, от я й сказала матусі цій: а ну давайте, ми їх обидвох одразу, але одразу хочу застерегти, моя доня може агресивно досить... Матуся згідно похитала головою, я запхала Євро у дірочку і потяг рушив. Вона прудко посадила своє маля поряд з моїм - і о, диво, о небеса? Софія на це не зважала, навіть оком не зморгнула, а навпаки - широко посміхалась... Значить може, коли хоче. (: Отак поступово і почнемо вливатись у суспільство...