Мій гардероб чекає на свій коронний вихід!

Ставши мамою понад 20 місяців тому мої уподобання стосовно одягу стали набагато простішими і невимогливими. Оскільки різко зменшились мої тріумфальні виходи в місто - себе показати та на інших позиркати, то й потреба одягатись вишукано і вражаюче знизилась майже до нуля. Деколи ловлю себе на таких зрадливих думках - а не ходити б мені взагалі в одному платті кожен день? Ніхто ж зауважень не дасть, нікому до цього жодного діла нема. Консьєрж у будинку як посміхався ввічливо, так і буде далі посміхатись - йому ж бо за це платять. Так легко натягнути на себе сарафанчик у квіточки і - на вулицю. Тим більше, що з моєю надзвичайно активною дівчинкою занадто довго перед дзеркалом не постоїш - тільки от почала надягати сережки і накладати тіні, як чую вже розпачливий і настійливий рев у кімнаті - Софія намагається підборкати нові висоти, а саме тумбочку дуже принагідно вкриту ковдрою, по якій так легко вишкребтись нагору - до телевізора, а вже звідти рукою подати до усіляких там шнурів та провідків... Її кашею не корми, дай за якісь провідки посмикати. Але з іншої сторони, багато дуже вже вільного часу (ну, частково вільного - поки одним оком за Софією вожу, другим оком навкруги розглядаюсь, вкотре вже вивчаю інтер'єр нашої компактної квартири). Ну то от зараз фокус своєї одноокої уваги переведу на гардероб мій занедбаний. Скільки у мене там гарних кофтинок прозорих, з мереживом, з фольбанками і так далі, і так далі... Так що готуйтесь побачити незабаром мене у всій красі. (:

Навіть якщо цей велосипед не мій, я все одно на ньому поїжджу!

Коли тільки ми виходимо на гральний майданчик, я завжди з острахом чекаю на ту мить, коли Софія побачить щось, що її дуже зацікавило - чийсь скутер, велосипед чи візочок дитячий. Те, що у нас з собою може бути теж якийсь псевдо транспортний засіб - це абсолютно жодної ролі не грає - Софію, як і усіх маленьких капіталістів тягне до загарбання предметів, якими володіють інші. (:

Софія та я зачудовано вдивляємось у об'єктив фотоапарата

Я як завжди ненафарбована, підстрижена абияко, у своєму сторічному літньому сарафані (а ще плекаю амбіції розкрутити свій власний блог у іпостасі модної дівиці, там же треба разів по чотири на день міняти свої вбрання (:) Але настрій, як бачите, піднесений - усміхаюсь дуже солодко і квітково, а чому? А тому-що біля мене стоїть маленька перлинка, коштовна намистинка, моя доня Софія. Котра, як зауважив фотограф, фотоапарат сприйняла досить навіть дружелюбно, пішла з ним на контакт так би мовити. Я ж то знала звичайно, до чого то все йшло - Софія уже "узяла його собі на мушку" так сказати - як вже не вдалось мамин ноутбук поцупити, то принаймні цю нову цікаву штукенцію з передком, що постійно висувається і дражниться... Однак, до драматичної тяганини не дійшло, я вчасно відвела Софійчину увагу, здогадайтесь на що... Ага, на мультики - от яка я винахідлива мамуся. (: