Софія вже ось кілька тижнів як ходить,

а у мене ще руки не дійшли зробити хорошу фотографію, закарбувавши ці пам'ятні моменти. Відео вже наробили багацько. Ходить випнувши груди уперед, гордо і тріумфально як завойовник всього світу, що так насправді і є, бо вона ж приборкала цей світ, увійшовши до нього - спочатку по-плазунськи, а потім і настоячи. Дуже полюбляє ходити загнувши руки за спиною, як якийсь мислитель чи високопоставлений дипломат, єдине, чого не вистачає, це промов про марноту марнот чи необхідність звернення уваги на проблеми кризових регіонів. Хоча ні, промови теж є - її власні - нам поки-що зрозумілі лише інтонаційно, але зрозумілі, повірте на слово. Я деколи переживаю, що вона заплутається у штанцях (є така одна особливо небезпечна пара) або зачепиться за край килима, або ще там щось не роздивиться на підлозі і бабахнеться, але поки-що якимсь дивним чином - тьху-тьху-тьху - вона не мала жодних невдалих падінь, були лише м'які та збалансовані приземлення. Особливо подобається їй ввечері ходити, а останнім часом вона набирає швидкість, тобто починає бігати- і то так - розженеться спочатку, а потім загальмує присівши. Отож щовечора робить вона свої пробіжки від дверей туалету до вхідних дверей - і усміхається на весь ротик від задоволення. Часами просить, щоб я узяла її за ручку, але це суто символічно і лише на кілька секунд, бо переконавшись, що в руці потреби нема - відпускає її і тупцює уперед вже сама. Триматись за ручки - це для дітлахів, а ми великі дівчатка... (: