Тягарі снів

Вчора у Кракові була пречудова дощова погода- не пекло, як раніше. Уранці я допила ту ненависну мені наливку, потім зустріла мого хлопця в аеропорту, просидівши десь з 20 хвилин у прострації в неправильному терміналі- медитуючи на довколишні реклами та віконця із послугами винайму машин. Підійшовши завбачливо до віконця інформації я дізналась, що мені треба було чекати у місцевому терміналі, а не в міжнародному, бо літак прибував з Варшави, а не з самого Нью=Йорку. Отож схопившись на ноги, я змінила швидкість своєї коробки передач і розігналась, проштовхнувши двері назовні у світ. Захекана, вбігши до приміщення, я роздивилась по сторонах- він сидів у кутку- і він помітив мене першим. Трохи давши йому можливість відіспатись я потягла його піддаватись туристичним спокусам-роздивлятись поїджений часом мотлох історичних пам'яток. Пішли до Кафе Блікле, до якого я вже давно хотіла навідатись- такі ж бо там були елегантні зелені крісельця із позолоченими чи покритими темно-червоним лаком бильця... Тістечка були не надто щоб смачні. Потім ще трохи пройшлись, подивившись на нудну цегляну споруду головного корпусу мого Універу, сусідній корпус якого я переплутала з церквою від неуважності. Потім почав пришвидшувати своє падіння дощ і ми шаленіючи шмигонули уперед, у керунку до ресторанів, щоб там сховатись від немилосердної натури. Спритних індусів, що пропонували парасольки за подвійною ціною на площі чи в провулках, як це було в Римі минулого літа (чи не першого дня відсутності мого хлопця) тут і духу не було. Отож забігли ми в першу ресторацію, яку я мала собі на замітці, під принадною назвою "Веселе", що по-польськи теж значить Весілля, але після кількох хвилин чекання нам сказали, що усі столики зарезервовані- можливо тому, що колір шкіри мого компаньйона був компроментуючого для їх блідошкірої репутації відтінку, а можливо й справді вільних не було...
Потім повернулись до мене додому в таксі і він кинувся спати, а я ще з-кілька годинок почитала.
Вночі мені наснився сон про якогось садиста- бувшого зека із численними татуїровками на плечах і зап'ястях, що чомусь хотів спродати один із ножів власного виробництва мабуть (у в'язницях же люди ножами такого продукування терпляче крають невмолимо вічну дійсність)за підвищеною ціною. У сні він виявився батьком моєї подруги, наскільки пам'ятаю реальної особи, з якою я познайомилась в горах. Ножичок я придбала- найменшого розміру і найлегший, навіть у сні підкоряючись моєму першому закону виживання- не купуй чогось важкого, що потім ускладнить твій переїзд. Чи я зробила це первинно, щоб уникнути зайвих загроз фізичної небезпеки з боку батька- авторитета із наколками, чи для того щоб не попсувати стосунки із потенційною близькою мені за духом дівчиною- якось у сні не ясно було... Можливо мене підштовхнула комбінація приводів. А в реальності все ж таки щось було пов'язане із легким предметом щоденного ужитку у контексті мого знайомства дівчини із гір- я у них вдома забула свій гребінь для волосся- мій улюблений- подарований мені моїм щирим і відданим другом із Америки...

Interpretation, fantasy